Тепло на вагу золота

Андрій Шубін

 З настанням опалювального сезону українці починають інтенсивно обігрівати не лише свої квартири, а й навколишнє середовище. Приблизно половина тепла, яке могли б зберігати житлові будівлі, вони втрачають через ветхі стіни, вікна, дахи і підвали багатоповерхівок. Щоб мінімізувати ці втрати, потрібно витратити всього $100 на кожен квадратний метр житлової площі. Однак у масштабах країни сума колосальна. З 1,1 млрд кв. м українського житла як мінімум третина потребує капітального ремонту. І щоб утеплити хоча б ці квартири, необхідно знайти щонайменше $30 млрд.

Де ховаються проблеми

До нового року, згідно з розпорядженнями уряду, всі котельні в країні, а до 2015 – всі житлові будинки повинні бути обладнані тепловими лічильниками. Не виключено, що до цього часу індивідуальні лічильники гігакалорій з'являться і в кожній квартирі. Сьогодні мешканці двокімнатної квартири площею 50 кв. м у Києві щомісяця сплачують за опалення близько 150 гривень. Ці витрати могли б зменшитися щонайменше вдвічі, якби в будинку була проведена теплова санація.

Комунальники знають: істотні обсяги тепла губляться ще при транспортуванні його до споживача. За даними Держагентства з енергоефективності та енергозбереження, в 2010 році в середньому по країні нормою вважалася втрата «по дорозі» до квартири 14,6% виробленого на ТЕЦ тепла. У Закарпатській області «у повітря» ще до потрапляння в квартиру пішло 45,7% тепла, в Івано-Франківській – 24,2%. Ці показники не змінюються роками. І, мабуть, єдиним виходом із ситуації стала б концесія мереж.

Проте ще більшим «розтратником» тепла є самі будівлі. За словами технічного консультанта ТОВ «Сен-Гобен Будівельна продукція України» (ТМ Isover) Валентина Шацького, основними точками теплових втрат в житлових будинках є стіни, вікна та двері, покрівля, перекриття, інженерні системи. «За нашими підрахунками, при експлуатації традиційного багатоповерхового житлового будинку через стіни втрачається до 40% тепла, через вікна – 18%, підвал – 10%, дах – 18%, вентиляцію – 14%», - говорить експерт.

Більше за інших фіксуються енерговтрати в будинках, зведених до 1994 року, особливо в будинках перших масових серій, які будувалися в 1960-70-і рр. «Ці будівлі зводилися з мінімальними вимогами по теплоізоляції до зовнішніх стін, вікон, дахів і перекриттів. Тому витрати на їх теплову санацію будуть дуже серйозними. Можливо, ідеальним варіантом для цієї частини житлофонду було би знесення та будівництво нового житла з паралельним комплексним оновленням комунікацій», - говорить директор проектної групи «Архіматика» Олександр Попов. За його словами, вже з 1994 року вимоги до теплоопору конструкцій постійно зростали. У зв'язку з цим нормативні втрати тепла в новобудовах зменшувалися з тих пір для зовнішньої стіни більш ніж на 140%; для дахів – на 120%; для вікон – на 60%. «Одне тільки утеплення зовнішніх стін тепловою ізоляцією завтовшки 120-150 мм і даху завтовшки 200 мм, а також заміна вікон на енергозберігаючі дозволить заощадити до 40% тепла», - говорить експерт. Валентин Шацький додає, що енерговтрати можна знизити і за рахунок переходу на системи децентралізованого теплопостачання, впровадження системи примусової вентиляції із застосуванням систем рекуперації тепла витяжного повітря.

Грітися не хочуть

В Україні програми комплексної санації будівель, не кажучи вже про цілі мікрорайони зі старою забудовою, поки не користуються популярністю. Більш того, за словами екс-міністра житлово-комунального господарства Олексія Кучеренко, ніхто навіть не проводив комплексного аудиту потреб у такій санації.

Причин декілька. По-перше, теплопостачальним компаніям вигідно закладати в тариф усі мислимі і немислимі втрати тепла, посилаючись на ветхість житлового фонду. Адже теплова санація означатиме підвищення ефективності витрат, а отже – зменшить простір для фінансових та економічних махінацій. В Україні відомі випадки, коли теплопостачальні компанії-монополісти не хотіли підключати сановані будівлі до теплових мереж, посилаючись на технічні нестиковки. Але насправді – не бажаючи мати справу з енергоефективним об'єктом.

По-друге, вплутуватися в термомодернізацію не хоче місцева влада, оскільки інвестиції приватної компанії в утеплення будівель обов'язково відіб'ються на рівні тарифу. Що не завжди відповідає політичним завданням мера і міськради. Зараз собівартість послуг теплопостачання, за даними Мінрегіону, покривається тарифом в середньому по країні на 75%. При цьому повністю покриває витрати на виробництво тепла лише тариф у Черкасах. А, приміром, мешканці Києва, Ужгорода та Донецька насолоджуються опаленням мало не за півціни (55,7%, 34,7%, 44,3% покриття собівартості тарифом відповідно). У самих же муніципалітетів часто немає грошей навіть на первинні ремонти будинків, які потенційно можна було б передати об'єднанням співвласників, не кажучи вже про масштабні проекти санації кварталів.

По-третє, необхідність взяти участь грошима в такому проекті – навіть на рівні мінімальних 10-20% від вартості – відлякує і самих жителів. Вони воліють утеплити дві стіни у своїй власній квартирі, а не влазити в кредити заради зниження енергоспоживання всієї будівлі.

З цими проблемами у своїй практиці зіткнувся генеральний директор ТОВ «Центральна енергосервісна компанія «ЕСКО-Центр» Валерій Гензіцький, який першим зважився провести термомодернізацію багатоквартирного будинку в Україні. За його словами, українське законодавство поки недостатньо «прихильне» до таких проектів. Тому в кожному окремому випадку потрібно придумувати і схему співпраці з місцевою владою, і схему співфінансування.

«Коли ми реалізовували проекти із санації будівель в Ніжині та Бердичеві, то використовували схему з чотирьох компонентів: 30% коштів залучається з місцевого бюджету, 30% - кредитні ресурси голландського фонду DIGH, 30% - це наші власні кошти, які ми вкладаємо в проект як інвестори. Ще 10% вкладають самі учасники ОСББ. Як правило, свою частину фінансування мешканці відразу внести не можуть, тому на початку проекту ці кошти за них вносить компанія. А протягом 3-5 років вони ці гроші повертають», - пояснив пан Гензіцький.

Повільний бізнес

Повна термомодернізація в розрахунку на 1 кв. м обійдеться в $100. Тобто, наприклад, повна санація п'ятиповерхівки на 10 під'їздів (150 квартир, 7 тис. кв. м опалювальної площі) в Ніжині могла б обійтися в $7 млн. Для порівняння – базовий аварійний ремонт житлових будинків у 2009 році МінЖКГ оцінювався в середньому в 1 млн грн.

Середній термін окупності проектів по термосанаціі житлових будинків стартує від 15 років. Конкретні терміни залежать від того, чи здійснюється проект на одиничній будівлі, або на базі цілого мікрорайону. Наприклад, проект (один будинок) в Ніжині, який обслуговує «ЕСКО-Центр», вийде на перший прибуток тільки через 8 років, а повністю окупиться – ще через 10-15.

Інтерес приватної компанії в проведенні теплової санації будівлі полягає в зниженні енерговитрат і заробітку на заощадженому. «Чим ефективніше використовується теплова енергія, яка надійшла в будинок, тим менше термін окупності проекту. Наприклад, в Ніжині нам вдалося реально скоротити річне теплоспоживання будівлі з 864,3 до 619 ГКкал. Витрати теплової енергії знизилися з 150-165 кВт-год/м кв. на рік до 76-90 кВт-год/м кв.», - зазначає експерт. За його словами, такого скорочення енерговитрат вдалося досягти за рахунок ремонту даху та утеплення стін, модернізації системи опалення, заміни дверей і вікон під'їздів. «При цьому ми нічого не робили в квартирах і не утеплювали балкони. Якби це було зроблено, ефект був би ще більшим», - зазначає пан Гензіцький.

Важливим питанням є схема управління санованим будинком. Найбільш прийнятним варіантом є зовнішня керуюча компанія, яка зможе взяти на себе як кредитні зобов'язання, так і відповідальність за інженерні та технічні рішення при модернізації перед ОСББ. Така компанія зацікавлена у використанні якісних матеріалів, контролі над тепловтратами, оскільки від цього безпосередньо залежить її дохід.

Одним із факторів, який повинен підштовхнути комунальну галузь до більш активного впровадження проектів теплової санації будівель, буде подальше зростання тарифів на послуги теплопостачання і закономірне зростання зацікавленості громадян в якості наданих послуг. Втім, поштовх неможливий без серйозної ролі держави – якщо не як фінансового донора, то хоча б як регулятора правил гри на ринку.

Джерело: jkg-portal.com.ua

Зміст

Главная