Кіотські гроші розходяться тихо

Андрій Шубін

Комунальні компанії збільшують тарифи, незважаючи на зниження обсягів споживання енергоресурсів

Попри бравурні звіти центральної влади щодо готовності всієї країни до опалювального сезону, на місцях ситуація традиційно не райдужна. Однак в останні роки аргумент «немає грошей» вже мало хто сприймає всерйоз. Якщо в компанії є бажання, а її у керівника - хоч трохи неприступної кмітливості, знайти фінансування на проекти зі зменшення енерговитрат - а значить і здешевлення вартості комунальних послуг - не складно.

Повсталі з тепла

Однією з ключових ланок успішної роботи комунального господарства, особливо в осінньо-зимовий період, є система теплопостачання. Зношені, як мінімум на 50%, мережі, котли з мінімальними ККД, які постійно ремонтуються, високий рівень аварійності (тільки в 2010 році виріс в деяких регіонах на 30%), перебої з поставками газу та інших енергоресурсів для генерації тепла - це буденна ситуація для тепломереж практично будь-якого регіону України. За даними Держагентства з енергоефективності та енергозбереження, фактичні втрати тепла в мережах за останні п'ять років практично не змінилися. Якщо в 2010 році цей показник становив 14,56%, то в 2009 р. - 15,85%, 2008 р. - 14,62%, 2007 р. - 14,14%, в 2006 р.- 13,13% від виробленої енергії. Тобто, по суті, ефективність використання зношеної інфраструктури не змінювалася.

Немодернізовані мережі - у більшості випадків результат невиправданої популістської тарифної політики підприємств і місцевої влади. Навіть після чотириразового підвищення цін на газ останніх років, ціни на послуги, що надаються, залишаються заниженими, а їх якість - залишає бажати кращого. Ситуація злегка зрушилася у кращу сторону протягом 2011 року. Якщо в 2010 році, за даними Держкомстату, рівень покриття тарифом собівартості послуг тепловиків становив 62%, то вже станом на 1 червня 2011 року (останні, оприлюднені Мінрегіоном, дані), середній рівень покриття тарифом послуг для населення підвищився до 85%.

У середині 2000-х рр.. у комунальному секторі з'явилася надія на хоча б часткове оздоровлення. У 2004 році Україна ратифікувала Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН щодо зміни клімату, який передбачає виділення коштів на будь-яку модернізацію виробництва, яка так чи інакше призведе до скорочення викидів парникових газів. Одна з можливостей, яка відкрилася для компаній теплокомуненерго - модернізувати власне застаріле обладнання, тим самим знизивши обсяги викидів парникових газів, зменшивши втрати теплоносія в мережах, поліпшивши якість надаваних послуг.

Операція реабілітація

Приклад успішної реалізації проектів спільного впровадження, які реалізуються в рамках механізмів Кіотського протоколу - програми реконструкції та реабілітації тепломереж в Рівненській, Чернігівській та Дніпропетровській областях. Всі три були розроблені ще в 2002 році, проте на сьогоднішній день, перебуваючи в активній фазі реалізації, фінансуються за рахунок коштів, залучених у рамках дії механізмів Кіотського протоколу. Всі проекти, згідно з процедурою, пройшли затвердження і отримали листи підтримки Національного агентства екологічних інвестицій. Сукупно ці три проекти будуть коштувати підприємствам, які їх реалізують, в 31,3 млн євро. Найдорожче, за даними директора НТЦ «Біомаса», який брав участь у розробці проектів, буде коштувати в підсумку реабілітація системи комунального теплозабезпечення на Рівненщині - 17,8 млн євро, які освоїть ТОВ «Рівнетеплообленерго». Решта коштів освоюватиме ВАТ «Облтеплокомуненерго» з Чернігова, що координує проект як у себе в регіоні, так і в Дніпропетровській області. Місцеве підприємство «Дніпротеплоенерго» є одним з учасників проекту.

Згідно розміщеної на сайті Держагентства з екологічних інвестицій документації, цілі і завдання всіх трьох проектів приблизно однакові: зменшення споживання імпортного природного газу, а також мазуту та вугілля шляхом впровадження енергозберігаючих технологій по всьому ланцюжку подачі тепла від виробника споживачам. В рамках всіх проектів заплановані і проводяться заміна старих котлів новими з більшим ККД, заміна пальників, переклад котелень з вугілля та мазуту на природний газ, перекладка труб, поліпшення їх ізоляції. Крім того, в систему впроваджуються когенераційні установки, нові водонагрівачі, а частина традиційних видів палива замінюється альтернативними. Наприклад, дровами або трісками.

Останні дані про стан виконання проектів датовані квітнем 2011 року. Саме в цей період оприлюднені моніторингові звіти щодо виконання проектів протягом 2010 року. За підсумками цього періоду на тепломережах Рівненської області вдалося скоротити викиди майже на 178 тис. т або в 2 рази від базових показників. У Чернігівській області ця цифра склала 108,4 тис. т або 29% від «звичайного» стану справ. Обидва ці регіони перевиконали початковий план зі скорочення викидів в 2010 році, який закладався в проектній документації. А ось у Дніпропетровській області відбулися мінімальні скорочення - всього 28,8 тис. т або менше 10% від базового сценарію.

І це при тому, що, наприклад, з активних дій у Рівненській області за 2010 рік було перекладено всього 3,3 км труб, у Чернігівському регіоні поміняли 3,4 км труб, 3 котли, 3 пальника і цілий ряд елементів котлів, а також встановили 2 газових лічильника. А на Дніпропетровщині поміняли 3,6 км труб, втім, побудувавши 1 квартальну котельню, замінили 21 котел і 4 пальника. Завдяки навіть цим скромним заходам з оновлення комунальної інфраструктури (більшість більш масштабних заходів були реалізовані в минулі роки) лише в цих трьох регіонах у 2010 році було зекономлено 43,4 млн. куб. м газу, 10,5 тис. т вугілля і мазуту, а також 13,4 ГВт-год електроенергії. Цього цілком вистачило б для забезпечення необхідними ресурсами, як мінімум, ще одного невеликого міста. І такі обсяги економії спостерігаються практично щорічно в ході реалізації проектів спільного впровадження.

У тихому болоті

Найцікавіше полягає в тому, що насправді про реалізацію цих проектів - в контексті механізмів Кіотського протоколу - ніхто не говорить або говорять дуже мало. Якщо ми подивимося навіть сайти самих підприємств-учасників проектів, то ремонти, профілактики, заміни - все це приписується або урядовим постановам, або бюджету, або особистим досягненням керівництва міста, області або на худий кінець керівникам самого підприємства. Посилань на «кіотські механізми» немає в офіційних документах на сайтах обласних держадміністрацій, ні в місцевій пресі. Наприклад, незважаючи на відсутність пошукової системи на сайті Чернігівської обладміністрації, ми з'ясували, що програми Кіотського протоколу згадуються там лише одного разу, та й то у зв'язку з проектами з утеплення шкіл та дитсадків. На сайті Дніпропетровської ОДА лише одного разу, наприкінці 2009 року з'являлася інформація про установку нових котлів в цілому ряді міст Дніпропетровської області на захмарну суму в 69 млн євро. Її планувалося виручити через «Кіотський» механізм. Але з відомих причин, пов'язаних, мабуть, в тому числі і з нецільовим використанням цих грошей попереднім прем'єром, ці плани довелося згорнути. І вже в 2011 році начальник управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації Андрій Білоусов говорив лише про 5 млн євро, які за Кіотським протоколом може отримати регіон на реабілітацію комунального господарства.

У Рівному ж нам вдалося виявити і зовсім анекдотичний випадок. Незважаючи на те, що в регіоні з 2002 року реалізується проект, пов'язаний з реабілітацією тепломереж і частину коштів на нього виділяється німецькими покупцями квот, обласна рада лише недавно з'ясувала для себе, що в Україні, в принципі, є можливість користуватися такого роду механізмами. І що регіональні компанії можуть самостійно розробляти проекти і подавати їх до Нацагентство з екологічних інвестицій. Розуміння ж губернатором Василем Берташем проблеми обмежується поки прожектами з висадки гаїв енергетичної верби, використання якої в теплоенергетиці, звичайно, здатне знизити обсяги парникових викидів, але не настільки як це дають можливість зробити проекти в рамках Кіотського протоколу.

Жодним словом не згадуються проекти з енергозбереження та підвищення ефективності обладнання і в повідомленнях про необхідність підвищувати тарифи на теплопостачання та інші комунальні послуги. Протягом 2010 - 2011 рр.. тарифи на теплопостачання зросли в усіх трьох досліджуваних регіонах. За даними Мінрегіонбуду, в січні 2011 року в Чернігові, Рівному та Дніпропетровську піднялися тарифи, які не піднімалися з 2008 і 2009 років відповідно. Зростання ціни за гігакалорію склав відповідно на 25%, 10% і 10%.

А адже зниження обсягів споживаних ресурсів неминуче мало б призвести, якщо не до здешевлення, то хоча б до стабілізації цін на послуги. Проте деякі учасники нашого дослідження навіть були помічені в місцевими жителями в несумлінному підрахунку обсягів послуг, що поставляються (замість лічильників за нормативами). Що призвело лише до зростання цифр у платіжках.

Третьою несподіванкою стала наявність на підприємствах, що беруть участь в проектах з модернізації тепломереж, багатомільйонних боргів ТКЕ, які виникали в минулі роки саме під час проведення реабілітаційних робіт. Наприклад, у Чернігівській області у 2006 р. підприємство «Облтеплокомуненерго» відключали за борги від газопостачання. Керівництву дніпропетровського «Дніпротеплоенерго» у 2009 році цим тільки погрожували, але ось у 2010 році і їм не пощастило. Прокуратура порушила проти керівників дніпропетровської компанії справи за нанесення збитку «Газу України» шляхом несплати ціни поставленого енергоресурсу на суму близько 1,5 млн грн. Зараз боргів за цими компаніями перед «Газом України» немає. Але як можна було триматися на плаву і виконувати всі плани з реанімації мереж два роки тому, незрозуміло.

Пояснити такого роду нестиковки, включаючи закритість інформації про хід великих соціально важливих проектів протягом багатьох років, досить складно. Причиною можуть бути як тіньові схеми з освоєння коштів купуючи квоти країн через закупівлю обладнання у афілійованих компаній, так і банальне нерозуміння керівництвом регіонів важливості просування такого роду подій серед населення. Крім того, цілком можливо, що керівники підприємств бажають отримати фінансування з двох джерел на один і той самий проект. На жаль, практика ведення бізнесу в Україні змушує припускати найгірше і покладатися лише на здоровий глузд і пильність іноземців, що працюють в таких проектах з українськими підприємствами.

Джерело: jkg-portal.com.ua

Зміст

Главная