Погляд з боку інвестицій

Марія Цатурян

 

Крізь комунальні терни...

Про інвестиційну привабливість українських підприємств комунальної теплоенергетики та водопостачання говорити досить складно, оскільки немає чітких критеріїв її розрахунку та визначення. Використовуючи мову біржового ринку, практично 90% гравців сектора комунальних послуг матимуть недостатню ринкову капіталізацію. Такою вона є через те, що існує негативна дельта співвідношення витрат і вартості продукту що продається; застаріле обладнання, аварійний стан магістральних мереж та майнових комплексів підприємств значно здешевлюють вартість матеріальних активів. Крім іншого, цей «анамнез» економічної ситуації в комунальному бізнесі обтяжує відсутність чіткої законодавчої бази, що визначає основні правила гри на ринку, а також політична, а не інвестиційна, складова в тарифах на послуги. Враховуючи вищенаведене, інвестиційні аналітики навряд чи порекомендують вкладати в розвиток комунального сектора.

З іншого боку, розраховувати на залучення додаткового капіталу учасники комунального ринку можуть через те, що мають стабільний попит на свої послуги, широкий ринок їх збуту, постійний обіг значних сум. Який частково вплине на поліпшення івестиційного клімату та деполітизація тарифоутворення за допомогою створення державного регулятора - Нацкомісії регулювання сфери компослуг (НКРКУ), а також закріплена на рівні урядової постанови, єдина для всіх регіонів методика формування вартості комунальних послуг.

Водночас, соціальний аспект змушує влади утримувати водо-і теплопостачальні компанії у власності територіальних громад, тим самим забезпечуючи зобов'язання за фактично безперебійному наданню кінцевим абонентам води і теплової енергії. Ні в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, ні в НКРКУ офіційно не схвалюють повне акціонування підприємств галузі приватним капіталом. Місцеві органи влади, з одного боку, не готові відмовитися від своїх фінансових інтересів в економіці підприємств, а з іншого - готові скинути баласт комунальний, діяльність якого впливає на політичні настрої виборців.

Разом з тим, не секрет, що державні і місцеві бюджети не в змозі впоратися з кредиторською та зарплатною заборгованістю підприємств, оплатити їх модернізацію та переобладнання, реконструювати інфраструктуру транспортування і постачання ресурсів. Для вирішення цих завдань необхідні партнерські відносини держави з великим бізнесом. Реалізувати таке партнерство в комунальній сфері в усьому світі намагаються за рахунок передачі підприємств приватним структурам в концесію, оренду або в управління на основі договору про спільну діяльність.

Наприклад, у Франції в концесії у бізнесу знаходяться всі водопостачальні підприємства. Форма оренди з жорстким держрегулюванням поширена в країнах Східної Європи, наприклад, в Росії підприємства стають акціонерними товариствами, де найбільшим власником є ​​муніципалітет, а міноритарною часткою (10-15%) володіють приватні компанії. Повністю приватизовано комунальний сектор тільки в одній європейській країні - Великобританії. В Україні 90% великих теплоелектроцентралей і теплокомуненерго перебувають у комунальній власності. За даними Мінрегіонбуду, близько половини підприємств (близько 200 компаній) знаходяться в концесії і оренді. Підприємства, що надають послуги водопостачання та водовідведення, більш охоче орендуються, ніж стають об'єктами концесії. У НКРКУ повідомляють, що ліцензіатами регулятора є 296 підприємств теплопостачання (з 570 по Україні) та 68 водоканалів (всього на ринку 350 компаній).

 

Як заманювали інвестора

Український уряд і парламент уже не перший рік роблять спроби вирішити проблеми комунального господарства за рахунок інвестицій. Для цього були частково покращені і систематизовані умови оренди та концесії підприємств. Так Закон «Про особливості передачі в концесію і оренду підприємств водо-і теплопостачання» передбачає прийняття рішень про передачу на баланс управителя майна підприємства виключно на конкурсній основі не тільки місцевою владою, але і територіальною громадою. Документ заборонив передачу об'єктів ЖКГ в суборенду або в концесію третім особам, концесія в Україні відкрита тільки для юридичних осіб, сформований чіткий перелік зобов'язань для інвесторів. Основною особливістю закону є саме те, що концесія та оренда в комунальному секторі можлива тільки у випадку, якщо інвестор в змозі виконати цей перелік зобов'язань. А значить - вкласти кошти в розвиток і модернізацію.

Шукати джерела фінансування за межами бюджетів, владі потенціює прийнята до 2014 року державна програма реформування галузі ЖКГ. Її ключовими завданнями є скорочення енерговитрат і зниження собівартості виробництва комунальних послуг.

Простимулювати приватні капіталовкладення в галузь за допомогою збільшення питомої ваги підприємств, зданих в оренду та концесію, держава планує за рахунок надання держпідтримки для реалізації енергозберігаючих проектів для ТКЕ і водоканалів. Правда отримати її можна буде тільки на умовах приватного співфінансування, причому в столиці, містах республіканського та обласного значення інвестиційна складова повинна становити не менше 40-70% вартості проекту. Не менш економічно привабливими були запропоновані в 2009 році тодішнім Міністерством з питань ЖКГ механізми, які передбачають введення спеціальних рахунків, на яких би при розрахунку споживачів за надані послуги автоматично затримувалися б фіксовані суми для проведення модернізації майнового комплексу. Правда, питання доступу ТКЕ до цих коштів вирішував би власник - місцевий орган влади. Новаторство у вирішення питання пошуку інвестицій проявило і нинішній уряд, який запропонувало ввести для водоканалів і ТКЕ спеціальний режим сплати ПДВ, який би дозволяв частину коштів від сплати податків направляти не в бюджет, а залишати на рахунках підприємств. Втім, до цих пір комунальні підприємства знаходяться на загальній системі оподаткування.

 

Дуже інвестиційно-привабливе!

Але найбільш реальний механізм залучення в сектор приватного інвестора Мінрегіонбуд розробив відносно недавно. Зокрема, в серпні 2011 року відомство запропонувало Кабінету Міністрів концепцію національної стратегії теплозабезпечення. Оцінивши ситуацію в галузі і порахувавши витрати, в міністерстві вирішили, що найбільш ефективним методом вирішення проблем комунальних підприємств теплової енергетики стане передача цих проблем приватним структурам. А саме, якщо в січні 2012 року постанова про реалізацію такої стратегії в Україні буде прийнято урядом, то в учасників ринку буде 4 роки - до січня 2016 року - для того, щоб підготуватися до приватизації ТКЕ і ТЕЦ. До 2030 року нові власники повинні будуть вкласти до 50 млрд грн в розвиток підприємств, погасити зобов'язання підприємств по фонду заробітної плати та позиками, боргами за енергоресурси, а також скоротити споживання природного газу з 60% до 25-30%.

Готуватися до приватизації сектора влада почала вже зараз. Перш за все, в парламенті розглядається кілька законопроектів, якими фактично пропонується обмежити доступ на комунальний ринок представників малого та середнього бізнесу. Так, законопроектом № 9341, який був прийнятий парламентарями за основу 4 листопада, пропонується дозволити передачу комунальних підприємств в концесію, тільки у випадку, якщо інвестор (концесіонер) буде погашати не тільки їх кредитні, а й податкові борги.

Натомість, планується звільнити концесійні і орендні платежі від оподаткування. Але проти таких преференцій виступає Мінрегіон. «Комунальні підприємства повинні знаходитися в рівних умовах з іншими платниками. Адже це вплине на наповнення місцевих бюджетів. Такі привілеї можливі у виняткових випадках», - повідомив міністр Анатолій Близнюк. У разі прийняття законопроекту, стає очевидним, що виплачувати суми кредиторської та податкової заборгованості теплоенергетичних підприємств зможуть тільки представники великого бізнесу. За даними ДК «Газ Україна», на 31 жовтня всі підприємства в 27 регіонах мають борги за спожитий газ в опалювальний сезон 2010-2011 років. Їх заборгованість становить 3,93 млрд грн. Податкові борги підприємств галузі в Державній податковій службі не розголошують. Проте джерело ІА «Україна Комунальна» в Кабміні, повідомило, що мова йде про 2-2,5 млрд грн для всіх ТКЕ країни.

До речі, як вирішувати проблему виплат заборгованості ТКЕ перед НАК «Нафтогаз» за спожитий енергоресурс, в уряді вже розробили. Законопроект № 9 374, зареєстрований на минулому тижні в парламенті, пропонує відключати боржників від поставок природного газу. А для того, щоб не порушувати заборону на відключення від подачі енергоресурсів ТКЕ в опалювальний період, Кабмін запропонував ввести технологічний мінімум споживання природного газу, який дозволить уникнути аварій на підприємстві. «Тобто це такий мінімум, який дозволить взимку трубах не замерзнути, і дозволить забезпечувати мінімальну життєдіяльність підприємств, - повідомив керівник одного з підприємств у Вінницькій області, який побажав залишитися не названим. - Мова йде про те, щоб під тиском населення змусити підприємства вийняти всі засоби і віддати НАКу. Після цього починається процедура банкрутства та санації ТКЕ. Ось тоді приходить представник великого енергетичного бізнесу, що має зв'язки у НАКу і стає офіційним інвестором. А на ділі - власником підприємства, який або вклався в санацію, або викупив банкрута за копійки».

Аналогічна ситуація і на ринку послуг водопостачання та водовідведення. Підприємствам галузі тільки на очищення питної води і реконструкцію очисних споруд необхідно знайти 12 млрд грн, а ремонт мереж і насоси з мінімальним споживанням електроенергії будуть коштувати не менше 55-70 млрд грн, порахували в Кабміні. Рішення проблеми також було запропоновано ще держпрограмою реформування, але актуальним воно стало лише тепер. «Ми будемо проводити концентрацію або укрупнення підприємств водопостачання. Адже водоканалу, який забезпечує послугою 1-2 села, дуже складно витрачатися на ремонт, модернізацію та закупівлю дорогих реагентів. Тому ми будемо пропонувати великим обласним компаніям, брати на себе фінасово нагурзку з їх обслуговування, як це робиться в Донецькій області та Криму », - розповів кореспонденту глава НКРКУ Валерій Саратов. «Це поліпшить нашу капіталізацію, з одного боку, а більше покриття споживачів послугою дасть нам можливість мати більше виручку. Але в маловодних регіонах це може бути вкрай витратно. По-друге, тарифи на воду для населення ростуть не так швидко, як ціна електроенергії для нас. А напередодні виборів у жовтні 2012 року, навряд чи населення буде платити економічно обгрунтовану вартість послуги. Вобщем, при отстутсвіі компенсації тарифної різниці - виживуть найсильніші водоканали, а це ті, де є приватний капітал », - повідомили ІА« Україні Комунальна »на одному з підприємств Криму. Співрозмовник кореспондента побажав висловитися анонімно, пославшись на те, що може позбутися своєї посади у разі надання авторизованого коментар.

 

Головний інвестор - населення!

Об'єктивно неможливо залучити додатковий капітал у галузь, якщо комунальні послуги надаються населенню і непобутових споживачів за цінами, які покривають лише 40-50% витрат. При цьому, витрати на придбання палива в структурі тарифу досягають порога в 40-60%. Рішенням проблеми займеться регулятор у сфері комунальних послуг. За словами пана Саратова, члени НКРКУ брали участь у розробці законопроекту, яким пропонуються правки в діючий закон «Про природні монополії». Зокрема, передбачається дозволити виробникам і постачальникам комунальних послуг закладати в тарифах інвестиційну складову. «Мова йде про так званому стимулюючому тарифі, де підприємство відійде від неефективної схеми 'витрати плюс', а зможе передбачити у вартості послуги суми, які може використовувати на розвиток, - зазначив глава регулятора. - Для найбільшого споживача - населення - тариф збільшиться лише ситуативно, але в міру окупності вкладень у модернізацію, стане менше, ніж був ».

Такий підхід до залучення приватного капіталу вітають всі гравці комунального ринку. Перший заступник гендиректора керуючої компанії «Комунальні системи України» (здійснює управління ТКЕ і водоканалами у Смілі, Малині і Токмаку) Світлана Козловська пояснювала кореспонденту ІА «Україні Комунальна», що закладаючи у тарифи витрати, спрямовані на оптимізацію роботи підприємства через кілька років можна скоротити споживання енергоресурсів на 30%, погасити борги підприємства, вивести компанію на рівень рентабельності: «Тоді не має сенсу подальшого підвищення тарифу для споживача, ціна стабілізується і ми отримуємо свій дохід. А з івестсоставляющей в тарифі, окупність витрат пройде швидше».

Значно вплине на поліпшення інвестиційного клімату, облік, як відпускаються, так і споживаних ресурсів. «Економічно обгрунтовані тарифи не будуть діяти без лічильників, які рахують, скільки води або тепла передано в мережу. І як би не опиралися підприємства, їм прийдеться їх встановити, а не малювати обсяги поставок навмання. Очевидно також, що окупити витрати на установку систем обліку підприємство може тільки за рахунок тарифів. Населення - головний інвестор галузі, і також має розуміти, що вони оплачують лічильники, але і підвищують якість послуги. Надалі, ми прийдемо до теплових пунктів в кожному будинку», - упевнений Валерій Саратов.

Поки рівень витрат на реконструкцію та модернізацію підприємств галузі та житлового фонду перевищує 100 млрд грн, порахував пан Близнюк. За його словами, тільки цього року галузі потрібно об'єктивно 27 млрд грн, однак у проекті держбюджету на 2012 рік враховано лише близько 700 млн грн. За розрахунками Мінрегіонбуду, вартість переобладнання, заміни котлів і насосів, ремонт і модернізація одного ТКЕ в середньому може скласти від 10 млн грн, а термін оккупаемості при нинішніх тарифах і ціні енергоресурсів складе 15-20 років. Для водоканалів порядок цифр приблизно такий же. «Єдино можливий варіант виведення сфери комунальних послуг з кризового стану, це мабуть входження на умовах управління або концесії промислового чи газового бізнесу, близького до влади. Це єдино можливий варіант в тих умовах, які склалися в країні. Без зацікавленості певних бізнес-структур, реформи та інвестицій в галузь не чекайте», - повідомив екс-міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко.

 

Источник: http://jkg-portal.com.ua/

 

Cодержание

Главная